Важке благословення

Середа 3-го тижня Великого посту – Втор 4:1,5-9; Пс 147:12-13,15-16,19-20; Мт 5:17-19

Зв'язок між успадкуванням обіцяної землі та дотриманням Божих заповідей є чітким і надзвичайним. Вчення Старого та Нового Завітів перегукуються з цією істиною. Однак важко узгодити це з нашими людськими сумнівами щодо Божого милосердя. Ми можемо поставити під сумнів, як милосердя може співіснувати з невірністю, дивуючись, чи справді воно відкриває шлях до обіцяної землі.

Але Ісус не уникає цього зв'язку. Натомість Він розширює наше бачення, показуючи нам, що обіцяна земля виходить за межі нашого безпосереднього розуміння. Це не просто фізичний простір; це дім нашого Отця, смак Його Царства тут і зараз. Подумайте про це як про ту крихітну гірчичну зернину потенціалу. Його милосердя охоплює всіх, хто відмовляється залишатися нерухомим.

Для тих, хто шукає Божих обіцянок, Його милосердя є постійним супутником. Воно піднімає нас з наших труднощів і живить нашу подорож. Отже, незалежно від того, чи ми почуваємося пригніченими, чи загубленими, пам'ятайте: в обіймах Його милосердя ми знаходимо силу рухатися вперед.

Я вдаюся до Твого милосердя, милостивий Боже, Ти один добрий. Хоча мої біди великі, і мої гріхи численні, я покладаюся на Твоє милосердя, бо Ти є Бог милосердя, і протягом століть ніколи не чули, ні на землі, ні на небі, що душа, яка покладається на Твоє милосердя, була розчарована. О Боже милосердя, Ти один можеш виправдати мене, і Ти ніколи не відкинеш мене, коли я, каючись, прийду до Твого милосердного Серця, з якого ніхто не був відкинутий, навіть якщо він був найбільшим грішником (Свята Фаустина, Щоденник 1730).