Людина повірила слову

Понеділок 4-го тижня Великого посту – Іс 65:17-21; Пс 29:2,4-6,11-13; Ів 4:43-54

Писання переповнене словами, деякі солодкі та підбадьорливі, а інші вражають і кидають нам виклик. Нам справді потрібні обидва види; кожен несе своє живе життя. Цікаво, що наші серця часто чіпляються за важкі слова, ніби ми боїмося довіряти добрим.

Зіткнувшись з болем і труднощами, може бути важко осягнути такі послання, як: «Але радійте і веселіться навіки тим, що Я створюю». Як нам зберегти спокій, коли життя, здається, нас розчавлює? «Його гнів триває мить; Його прихильність — все життя» може звучати порожньо в темні часи.

Однак ці потужні істини містять радість і надію для будь-кого, хто страждає, якщо ми готові повірити. Подумайте про чиновника з Капернауму – Ісус просто каже йому: «Іди, твій син житиме». Немає довгих пояснень чи ласкавих слів. Але з послухом до цього простого послання відбувається щось трансформаційне. Коли він бачить зцілення свого сина, його віра поглиблюється – не тільки у слово, але й у саму особу Ісуса. Він вчиться довіряти Йому в усьому: собі та всій своїй родині. Ми можемо зробити те саме!