Чи я вірю в це?

Шостий вівторок Великодній – Дії 16:22-34; Івана 16:5-11

«Раптом стався великий землетрус, так що основи в'язниці захиталися. І негайно відчинилися всі двері, і розв'язалися пута всіх».

Як часто ми почуваємося ув'язненими у власних в'язницях — тривоги, складної ситуації чи власної слабкості? Ми хочемо, щоб Бог надіслав землетрус прямо зараз, за нашим розкладом. Але Павло та Сила показують нам інший шлях. Вони молилися та співали гімни Богові *до того*, як земля затряслася.

Наша єдина справжня підтримка — це Бог, але ми не можемо змусити Його діяти. Віра — це той радикальний акт відпускання, прославлення Його в темряві, навіть коли кайдани здаються важкими. Це стрибок довіри, віра в те, що Його доброта реальна, навіть коли ми її не бачимо. Божа допомога часто приходить непередбачуваними шляхами, саме тоді, коли ми перестаємо намагатися передбачити чи контролювати її. Він руйнує наші очікування, щоб нагадати нам, що Він один — Бог.

Прийди, Духу Святий, і запали вогонь Твоєї любові в моєму серці. Допоможи мені прославляти Тебе у моїй в'язниці та довіряти Твоєму досконалому часу. Дай мені мужність бажати лише Твоєї волі. Амінь.