Бог воює

Субота 3-го тижня Великого посту – Іс 5:15-6:6; Лк 18:9-14

Життя іноді може здаватися полем битви, чи не так? Ми бачимо рани, які завдає гріх, і чуємо той надокучливий голос сатани, що чатує, як злодій. Але ось думка, яку важко осягнути: Бог іноді вражає і нас. Це не зовсім те, чого ми очікуємо від люблячого Отця, правда? Проте, Пастир Герми каже так: Бог не залишить нас, доки не очистить, навіть якщо це означатиме зламати нас трохи.

Це, безумовно, парадокс. Бог, здається, використовує різкі слова та сувору любов, щоб достукатися до нас, бо Він прагне наших сердець, а не лише наших ритуалів. Коли Він каже, що розірвав нас, це схоже на те, що Він намагається перебудувати нас у щось нове – щось прекрасне.

Отже, чи належить Бог милосердя до войовничої мови? Можливо, наш погляд на милосердя трохи спотворений. Бог не чекає, доки рани загояться самі; Він бореться за нас, поки ще є надія, показуючи нам, що любов іноді має обличчя виклику. Тож, приймемо боротьбу, знаючи, що в нас створюється щось дивовижне.

Боже великого милосердя, Який зволив послати нам Свого єдинородного Сина як найбільше свідчення незбагненної любові та милосердя, Ти не відкидаєш грішників, але з Твого незбагненного милосердя Ти також відкрив їм скарбницю, з якої вони можуть черпати вдосталь не лише виправдання, але й усю святість, якої може досягти душа. Отче великого милосердя, я хочу, щоб усі серця з довірою звернулися до Твого безмежного милосердя. Ніхто не виправдає себе перед Тобою, якщо його не супроводжуватиме Твоє незбагненне милосердя. Коли Ти відкриєш нам таємницю Твого милосердя, вічності не вистачить, щоб належно подякувати Тобі за нього” (Свята Фаустина, Щоденник 1122).