Поза світом?

Сьомий вівторок Великоднього періоду – Дії 20:17-27; Івана 17:1-11

Я об’явив Твоє ім’я людям, яких Ти дав Мені зі світу. Вони були Твої, і Ти дав їх Мені. Ів. 17

Відкинення, приниження, а часом і глузування були для Павла нагодою об’єднатися зі стражденним Ісусом. Він навіть висловлював певну гордість, що пережив усе це заради Христа. А якою є моя віра, коли я стикаюся з протидією?

Чи зосереджуюся я на задоволеннях, на уникненні проблем, на тому, щоб покладатися на комфортне та мирне життя? Занадто глибоко вкорінюючись у світі, ми тікаємо від жертви, труднощів та зусиль, пов’язаних із постійним пошуком Бога та пізнанням Його. Часом, можливо, таким чином ми навіть протидіємо Богові та Його заповідям. Бог пізнається не раз і назавжди; це постійний акт волі та розуму, що веде до щоденного дослідження своїх моральних установок перед люблячим Богом. Це часто вимагає жертви та приниження.

Сьогодні Ісус заступається за тих, кого Отець довірив Йому, описуючи їх як тих, хто «пізнає істину». Він переконаний у їхній вірі, хоча й покликав їх зі світу, навіть знаючи, що вони зрадять Його і втечуть з-під Хреста. Він знає, що іноді падіння необхідне, щоб побачити свої слабкості та визнати їх перед Богом, аби йти за Ним. Ісус обіцяє допомогу та підтримку кожному; Він посилає Утішителя. Лише відкритість до Нього веде до пізнання Істини та дає силу свідчити про віру, аж до мученицької смерті.