Детальніше

Друга п’ятниця Великодня – Дії 5:34-42; Івана 6:1-15

Іноді ми просто не знаємо, що робити чи куди звернутися. Тому чекаємо знаку, випадкової події, раптового почуття — чогось, що вирішить за нас.

Апостоли знали цю боротьбу. Їх замкнули, побили і заборонили говорити в ім’я Ісуса. Як вірні юдеї, чи повинні вони слухатися Синедріону? Натовп навколо Ісуса був голодний — чи не повинні вони піти і знайти їжу? І коли Ісус творив диво, а люди хотіли зробити Його царем, чи не був це очевидний наступний крок?

Іноді здається, що віра мала б бути легшою, якби вона працювала більше як логіка. Хіба це не було б чудово? Тоді події, інші люди та обставини могли б спрямовувати нас, і ми були б позбавлені важкого завдання вибору.

Але Ісус не залишає нас у тіні. Він показує нам, що наші рішення приймаються не за нас іншими — вони належать нам. З мужністю. З мудрістю. З покірністю.

І так, це може бути важко. Дуже важко часом. Але ми — Його учні, і Він обіцяв нам силу згори та світло для шляху.

Господи, Ти задовольняєш найглибші прагнення наших сердець і годуєш нас найкращою пшеницею. Наповни нас вдячністю за свободу, яку Ти нам даєш, і допоможи нам довіряти Тобі в кожному рішенні, яке ми приймаємо.