Велике Боже провидіння

Великий піст, субота 5-го тижня – Єз 37:21-28; Ів 11:45-56

Видіння Єзекіїля пробуджує щось глибоко всередині нас — прагнення до того, що має бути, затьмарене болем того, що є. Ми дивимося на наш зруйнований світ, на самих себе, зруйнованих, і дивуємося: чи мрія Бога про Його народ просто зів’яла?

Вона не зів’яла. Господь не переможений нашими невдачами. Його завіт триває крізь кожне покоління, терплячий і невблаганний, як світанок. Він все ще перебуває серед нас — прощаючи, очищаючи, освячуючи — витягаючи добро з самих глибин людської темряви. Сам Хрест є Його найвищою відповіддю на зло: смерть поглинута Життям.

Це не виправдання для самозаспокоєння. Навпаки, милосердя, яке ми отримали, вимагає відповіді пильності та любові. Але навіть найнищівніше зло — таке, що вражає без попередження, що залишає нас спантеличеними та скорботними — не може погасити нашу надію. Бо Він тут. Еммануїл. Бог-з-нами, нині і назавжди.

Господи Ісусе, очисти моє серце. Дозволь мені ніколи не додавати до темряви світу, але триматися лише Тебе — мого притулку, моєї надії, мого всього.