Безпорадність

Субота 18-го тижня – Гб 1:12-2:4; Пс 9A: 8-13; Мт 17:14-20

Гори

Я не можу їх зрушити. Але, можливо, так і краще.

Якби ви мали віру, навіть як зерно гірчичне, ви б сказали цій горі: «Перейди звідси туди», і вона б перейшла, і нічого не було б неможливим для вас. (Матвія 17:20)

Слова Ісуса про гірчичне зерно та гори можуть здаватися трохи лякаючими, чи не так? Ми дивимося на величезні гори в нашому житті – хвороби, тривоги, зруйновані стосунки – і наша віра здається зовсім крихітною порівняно з ними.

Але, можливо, ми неправильно розуміємо. Це не заклик стати духовними гігантами, які можуть переставляти світ на свій лад. Уявіть собі хаос, якби ми всі мали таку силу! У своїй гордині ми, безумовно, заважали б досконалому Божому плану.

Справжня «гора», яку нас просять зрушити, часто є тією, що в нашому власному серці: гора нашої власної волі, нашої гордині та нашого страху, що стоїть на шляху Божого.

Віра, як гірчичне зерно, — це не про силу наказувати. Це про те, щоб мати достатньо довіри, щоб здатися. Це тиха впевненість молитися: «Господи, я не розумію, але я довіряю Тобі. Нехай буде Твоя воля». З цим крихітним зерном віри ми не наказуємо горі; ми довіряємо Тому, хто її створив.