Великий піст, вівторок Страсного тижня – Іс 49:1-6; Пс 71: 1-4а,5-6ав,15,17; Ів 13:21-33,36-38
«Я вшанований в очах Господа, і мій Бог став моєю силою» (Іс 49).
Страсті Ісуса стають ще зворушливішими через зраду найближчих Йому людей, через самотність, покинутість і мовчання. Це могло б здатися марним. Зрештою, ті, хто підвів Його, були Його власними учнями, тими, хто знав Його найкраще і найтісніше йшов за Ним.
І все ж Ісус не перестає любити. Навіть коли Він знає, що Юда Його зрадить, а Петро відречеться, Він не відвертається. Він не зачерствлює свого серця, не ображається і не відступає в печалі. Він продовжує йти, вірний волі Отця, здійснюючи спокуту до кінця. Христос так глибоко любить людство, що завжди готовий прощати.
І Він все ще прощає.
Кожен мій гріх — кожен егоїстичний вибір, кожен акт гордині, кожна відмова довіряти — це зрада Господа, який мене любить. Я не завжди бачу це так, але навіть найменший гріх ранить Його Серце.
Тож як я відреагую? Чи буду я плакати, як Петро, і повернуся в покаянні? Чи буду я ховатися, як Юда, сумніваючись у милосерді? Чи буду я виправдовуватися і залишатися сліпим до болю, який я завдаю?
Ісус все ще чекає.
Дізнайтеся більше від Infinity
Підпишіться, щоб отримувати останні публікації на вашу електронну пошту.
