Середа в октаві Великодня – Дії 3:1-10; Лк 24:13-35
Дорогою до Емаусу учні йшли з воскреслим Ісусом і спочатку не впізнали Його. Але при ламанні хліба їхні очі відкрилися. У цьому є щось глибоко втішне: Христос часто буває найближчим, коли ми найменше Його очікуємо. Великдень — це не лише про жертовність, а й про нове життя, присутність і надію, що стала реальністю.
Та сама надія сяє в першому читанні, коли зцілюється чоловік, кривий від народження. Він сподівався отримати кілька монет, але Петро пропонує щось набагато більше: «В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» Яке прекрасне нагадування про те, що Бог не просто латає наше життя — Він його перетворює.
Коли ми стикаємося з хворобою, недугою чи тягарем старіння, природно запитувати: «Чому?» Страждання можуть здаватися нестерпними, особливо коли вони здаються незаслуженими. Але Євангеліє запевняє нас, що страждання — це не те, чого бажає нам Бог. Він дозволяє їх, так, але Він не бажає їх як нашої остаточної долі. Христос зцілює хворих, піднімає зламаних і відкриває шлях до вічного життя.
Отже, коли ми молимося про здоров’я — за себе та за тих, кого любимо — ми не йдемо проти Божої волі. Ми просимо Його милості. І навіть якщо зцілення не прийде зараз, ми тримаємося міцної надії, що на небесах кожна рана буде загоєна.
Господи Боже, я прошу здоров’я — для моїх близьких, для себе та для всіх стражденних так, як я навіть не бачу. Ти знаєш кожного на ім’я. Будь ласкаво зціли нас, або принаймні полегши наш тягар. А тим часом, всели глибоко в наші серця спокій і твердий мир, народжений з надії на майбутнє життя. Амінь.
Дізнайтеся більше від Infinity
Підпишіться, щоб отримувати останні публікації на вашу електронну пошту.
