Наш дім – на небесах

Вівторок октави Великодня – Дії 2:36-41; Пс 32:4-5,18-20,22; Ів 20:11-18

Дім на Небесах

Це далі, ніж кінець світу

Коли Ісус сказав: «Маріє», який це був момент. Марія Магдалина плакала, її серце було сповнене скорботи, бо вона не могла знайти тіла Господа в гробі. І тоді, одним простим словом, Ісус звертається до неї — не відсторонено, не холодно, а тепло, особисто і живо: «Маріє».

У цьому краса Воскресіння. Ісус прийшов у світ не як Бог, далекий від людського життя. Він увійшов у наші буденні дні, нашу працю, наші боротьби, нашу скорботу та нашу радість. Він знає, що таке жити у світі, враженому бідністю, страхом і болем. Він не відвертається від нашого повсякденного життя; Він освячує його.

І після воскресіння з мертвих Він робить це зрозумілим для всіх: Він справді Бог, але також і наш друг. Для тих, хто залишається близьким до Нього, ця дружба стає ще глибшою.

Так, Отець є Його унікальним, але Ісус вчить нас називати Бога також нашим Отцем. Це означає, що небо не далеко і не порожнє. Це дім. Смерть — це не кінець, і це не нескінченне блукання. Це двері до дому Отця.

Господи Ісусе, Ти переміг могилу і відкрив нам нове життя. Допоможи мені довіряти Тобі, повернутися до Тебе і жити кожен день з вірою в радість небес.