Серце

24-а неділя – Ез 33:7-9 Сир 27:30-28:9; Рим 14:7-9; Мт 18:21-35

«Мій шлях» чи Божий шлях? Ми всі любимо робити речі по-своєму – у своєму темпі, зі своїми реакціями, у свій час, за своїм розумінням справедливості. У цьому є певний комфорт, чи не так? Але сьогоднішні читання м’яко ставлять важке запитання: коли я наполягаю на «своєму шляху», чи справді це Божий шлях?

Ми належимо Господу. Наше життя в Його руках, наше серце – Його творіння. Він бачить усе поле бою всередині нас: не тільки наші добрі бажання та прагнення любити, але й наш гнів, наше відчуття несправедливості, наше обурення, нашу заздрість до чужих благ.

І це не просто. Іноді наш опір прощенню – це просто егоїзм, але не завжди. Деякі рани справжні. Деякі несправедливості глибоко ранять. Господь не ставиться до нашого болю так, ніби він уявний, і не просить нас вдавати, що він не болить.

Проте Христос все ще закликає нас: «Прощайте братові вашому від щирого серця». Не заперечуючи болю, а віддаючи його в Його поранені руки.

Прощати – це не означає говорити: «Це не мало значення». Це означає говорити: «Господи, Ти маєш більше значення».

Повільно, болісно, благодать вчить нас відмовлятися від «свого шляху» і крок за кроком відкривати свободу ходіння Божим шляхом.