Дотик

Понеділок 14-го тижня – Ос 2:16,17b-18,21-22; Пс 144:2-9; Матвія 9:18-26

Час – це сама життєва сила нашого існування. Коли він тече без мети, він стає духовною кровотечею, виснажуючи нас життєвою силою, яку Бог призначив для нас. Ми втрачаємо цей безцінний, неповторний дар через бездумне гортання стрічки, порожні плітки та постійні скарги.

Це більше, ніж марнування; це повільна духовна смерть. Звести наше існування до гонитви за повним шлунком і швидкоплинними задоволеннями – означає задушити наше божественне покликання. Як попереджає Писання:

Люди, які мають багатство, але не мають розуміння, подібні до тварин, що гинуть. (Псалом 49:20)

Євангеліє кидає нам виклик двома постатями: жінкою, яка стікала кров'ю, та начальником синагоги. Ми повинні запитати себе: чи моє життя безглуздо витікає, як її кров? Коли ми стикаємося з духовною смертю – у собі чи в інших – чи маємо ми віру начальника, щоб підійти до Ісуса і благати про чудо відновлення?

Господи, торкнися нашого життя Своєю спасительною силою. Зціли кровотечі нашого марно витраченого часу. Дай нам непохитну віру начальника, який знав, що навіть перед обличчям смерті Ти є Господь і Дарувальник життя. Амінь.